Дипломатія дронів і не тільки. Як Україна шукає партнерів в Азії в обхід Пекіна

0
2

Чи зможе бойовий досвід ЗСУ об'єднати Київ із Токіо, Сеулом та Тайбеєм всупереч волі Китаю?

Замість апеляції лише до демократичних цінностей, Україна пропонує країнам Східної Азії жорсткий прагматичний обмін – технології та досвід великої війни в обмін на інвестиції й неформальні альянси.

Чи готові на це Японія, Південна Корея та Тайвань і що вони можуть запропонувати Києву – читайте в матеріалі РБК-Україна.

Головне:

  • У пошуках друзів: 29 червня голова МЗС Андрій Сибіга розпочинає турне країнами Східної Азії. Мета – перетворити Україну з отримувача допомоги на повноцінного партнера.
  • Експорт досвіду: Досвід сучасної війни (зокрема, використання БПЛА) став головним "експортним товаром" Києва. Японія, Тайвань та Південна Корея потребують цих знань через загрози з боку Китаю та Північної Кореї.
  • Японський місток: Токіо стає ключовим партнером у сфері нелетальних технологій та потенційним посередником у неформальній співпраці з Тайванем.
  • Корейська дилема: Південна Корея залишається осторонь військової співпраці, проте Сибізі буде що обговорити в Сеулі. В українському полоні досі перебувають солдати з КНДР.

Сьогодні, 29 червня, голова МЗС України Андрій Сибіга відвідає Східну Азію, де планує обговорити розширення політичної та економічної співпраці із країнами регіону.

Період великої війни став для України, серед іншого, часом безпрецедентної дипломатичної активності. Найбільша увага традиційно прикута до Заходу – Європи та США. Однак світова динаміка вимагає від України значно ширшої, глобальної дипломатії.

Цієї весни світ спостерігав, як Україна, неочікувано для багатьох, "увійшла" на Близький Схід. Київ продемонстрував готовність до співпраці в нових регіонах і галузях. Важливо, щоб цей імпульс не був втрачений. Східна Азія видається гарним місцем для пошуку нових партнерів.

Україна і Азія: що ми пройшли і що ми маємо зараз?

Історія українських спроб закріпитися в Східній Азії вельми довга, хоча і не суперуспішна. Наприклад, складні та заплутані україно-китайські стосунки так і не вилились у щось дійсно вагоме.

Україна та КНР зараз не вороги, проте і від дружби, чи бодай взаємовигідної співпраці, країни дуже далекі.

Читайте також: Китайський фактор. Чому Пекін рятує економіку Росії і що з цим робитимуть США та Європа

Тож, в умовах існування неформального російсько-китайського союзу виникає питання про перспективи з більш прозахідними державами регіону: Японією, Південною Кореєю та Тайванем. Стосунки цих держав з Україною не можна назвати дуже тісними, проте певну основу вже закладено.

Найбільш вагомою тут, звісно ж, є позиція Японії. У питанні російсько-української війни країна послідовно, хай і з певними самообмеженнями, стоїть на боці України.

Ще з початку російського вторгнення Токіо підтримує проукраїнські ініціативи на рівні G7. Хоча країна законодавчо не має права відправляти озброєння воюючим країнам, Японія надавала українській армії захисне спорядження та техніку, країна також долучилася до міжнародних програм відновлення України.

Після зміни уряду, восени 2025 року, позиція країни стала ще проактиінішою. У травні 2026-го Японія вперше зробила внесок до програми PURL, щоправда, з ремаркою, що ці гроші підуть на нелетальне військове спорядження. А також надіслала свій персонал до командування НАТО у німецькому Вісбадені, яке займається координацією допомоги Україні та навчання солдат ЗСУ.

Відданість стабільній допомозі України підтвердила прем'єр-міністерка Санае Такаїчі на останньому саміті G7, де також був присутній Володимир Зеленський.

Фото: Саміт G7. Прем'єр-міністр Японії Санае Такаїчі (посередині) та Володимир Зеленський (Getty Images)

Історія стосунків із Південною Кореєю помітно складніша. Хоча в ході війни Сеул також підтримав Україну дипломатично та неодноразово надавав гуманітарну допомогу, позиція країни є куди менш однозначною.

Тут грають роль старі зв’язки із Росією, яка тривалий час була економічним партнером Сеула, а також розглядалась як один із модераторів стосунків з Північною Кореєю.

Експрезидент Південної Кореї Юн Сок Йоль не міг претендувати на звання великого друга України, проте його зовнішня політика рухалась у руслі політики США. Це, в свою чергу, штовхало до більш проукраїнських позицій. Влітку 2023 року корейський лідер навіть відвідав Київ.

Проте, у 2025 році, в Сеулі сталася криза зі спробою голови держави запровадити військовий стан. В результаті президент Йоль пішов у відставку (а незабаром і у в'язницю), а нова команда президента Лі Чже Мьона заявляє про прагнення вести "прагматичну" зовнішню політику.

В нинішніх реаліях ця "прагматична політика" означає сподівання на поновлення економічної співпраці із РФ та майже повне ігнорування факту тісної співпраці між РФ та Північною Кореєю у війні проти України.

"Якщо Японія мислить себе як глобальна держава, яка бере участь у світовій політиці, то Корея більше зосереджена на своїх локальних проблемах. Насамперед їх цікавить мир на Корейському півострові, який, на їхню думку, може допомогти забезпечити Росія". – каже РБК-Україна Наталія Бутирська, експертка зі Східної Азії центру "Нова Європа".

Неоднозначним залишається і питання стосунків з Тайванем. Офіційно, Київ і Тайбей не мають між собою зв’язків, Україна визнає легітимним уряд комуністичного Китаю в Пекіні. Проте з моменту російського вторгнення долі України і Тайваню сильно пов’язані.

Хоча острів фактично незалежний з 1949 року, офіційно він вважається частиною єдиного Китаю і деякий час навіть конкурував з КНР за статус легітимного уряду. Останні десятиліття материковий Китай прагне взяти реванш за минулі образи, провідним елементом чого є відновлення цілісності країни.

Тайбей уже багато років живе в режимі очікування, коли Пекін оголосить про свою "спецоперацію" по поверненню "історичних територій". Цей страх особливо загострився після російського вторгнення в Україну.

В цих умовах між двома країнами вибудувалась мережа неформальних зв’язків між громадянами, волонтерськими групами та окремими компаніями. У 2025 році Тайбей, вперше за 20 років, відвідала група депутатів Верховної Ради України.

Уряд Тайваню спонсорує гуманітарні проекти, в Україні діє ряд тайванських волонтерських ініціатив, в тому числі пов’язаних із допомогою ЗСУ. Є і ділові зв’язки. Проте офіційних стосунків між країнами немає.

Фото: що Україна пропонує Азії (інфографіка РБК-Україна)

Що Україна може запропонувати?

Донедавна Україна, виражаючись термінами Дональда Трампа, "не мала карт" які могли б зіграти на її користь на міжнародній арені. Перші роки великої війни Київ постійно стикався із необхідністю переконовувати міжнародну спільноту у необхідності продовження та розширення допомоги. Це потребувало аргументів.

Якщо з країнами Європи та США можна було говорити про спільні регіональні інтереси, то у випадку держав в інших регіонах, здебільшого залишалось лише апелювати до цінностей та міжнародного права. Проте 2026 рік це змінив.

Конфлікт у Перській затоці продемонстрував, що тепер Україна здатна виступати не як реципієнт, а як партнер – ділячись своїм досвідом та технологіями.

Ця співпраця не просто є вигідною можливістю, вона по суті є виключною необхідністю, адже в світі наразі є дві країни, які мають досвід сучасної великої війни. Росія може передати (і точно передасть) цей досвід Китаю та Північній Кореї. В цих умовах Японія, Тайвань та Південна Корея потребують досвіду України.

Наразі найбільш затребуваним є досвід у сфері боротьби з БПЛА. Ще у квітні стало відомо, про постачання дронів-перехоплювачів Terra A1, спільної розробки японської Terra Drone із українським стартапом Amazing Drones.

Фото: японський дрон Terra A1 (Getty Images)

Дрони були розроблені в Японії і в квітні передані в Україну для випробування в умовах сучасної війни. Це відбувається на тлі змін у законодавстві стосовно експорту озброєнь та технологій, що потенційно відкривають можливість для розширення міжнародної співпраці в цій сфері.

Не виключено, що така співпраця стала була на порядку денному під час останнього візиту до Києва японських віце-міністрів Аяно Куніміцу з МЗС та Кендзі Ямади з Міністерства промисловості.

В Україні урядовці мали зустріч з з віце-прем'єр-міністром Тарасом Качкою, міністром закордонних справ Андрієм Сибігою та міністром економіки Олексієм Соболєвим. За результатами зустрічі сторони підписали план дій щодо сприяння співпраці приватного сектору, зокрема у сфері промисловості.

Південна Корея поки не виказала активного зацікавлення в українській зброї, проте із нею в Києва є дещо своєрідна точка дотику. В українському полоні досі знаходиться декілька північнокорейських солдатів, які, за законом, є громадянами Південної Кореї.

Як повідомляє The Korea Times, доля цих полонених має стати однією з тем під час візиту Андрія Сибіги в Сеул. Голова українського МЗС також має обговорити зі своїм корейським колегою перебіг війни та двосторонні відносини між Україною та Кореєю.

На Тайвані, в силу свого геополітичного становища, Україна цікавить не тільки політиків, а і багатьох громадян. Досвід Києва у розробці та використанні БПЛА, засобів протиповітряної оборони – все це стане тайванцям в нагоді у випадку (цілком неілюзорної) необхідності захисту свого суверенітету.

Хоча між країнами немає офіційної взаємодії, приватні особи та підприємці уже налагодили обмін досвідом та технологіями. Тайванські оборонні компанії розгорнули філії у країнах Східної Європи, звідки ведуть справи з українськими виробниками.

Для українських підприємств це відкриває доступ до інвестицій, ринків та технологій. Для тайванців – можливість випробувати свої напрацювання у реальних умовах.

Олександр Леонов, виконавчий директор центру прикладних політичних досліджень "Пента", вважає, що за бажання співпрацю таки можна налагодити, навіть не через офіційні канали.

"Японія зараз офіційно заявила, про готовність захищати Тайвань. В рамках реалізації цієї політики можна було б, наприклад, говорити про співпрацю з Тайванем через "другі руки"", – каже експерт, маючи на увазі схему при якій Японія стала б "містком" для передачі досвіду та технологій.

Фото: що Україна хоче отримати (інфографіка РБК-Україна)

"Китайська стіна" на шляху України

Говорячи про перспективи партнерств важливо враховувати фактори, що можуть стати на заваді. Одним з таких беззаперечно є Китай.

Східна Азія є зоною напруження, яке в майбутньому цілком може перерости в повноцінний конфлікт. І в КНР навряд чи зрадіють тому, що Україна сприятиме переозброєнню потенційних супротивників Китаю.

Звісно, Пекін не контролює зовнішню політику України. Проте, китайська позиція може стати фактором впливу, як це вже відбувається в стосунках України та Тайваню.

"Китай – це країна, про яку дехто в Україні досі говорить як про стратегічного партнера", – відзначає Наталія Бутирська в розмові з РБК-Україна.

Справа не в чиїхось особистих переконаннях, а, насамперед, в економіці. Китай є важливим постачальником імпортних товарів. Особливо велику роль відіграють китайські комплектуючі, які Україна використовує, зокрема, при виробництві тих самих військових БПЛА.

Хоча Україна та партнери роблять кроки до диверсифікації, залежність від китайських компонентів досі лишається суттєвою. Це певною мірою зв'язує руки українській дипломатії.

Слід пам’ятати, що війна в Україні не є локальним конфліктом, вона є ударом по світовій архітектурі безпеки, яка існувала попередні два десятиліття. Це розуміння в цілому присутнє і в Україні, і в країнах Азії.

"Коли почалася війна (японський – ред.) прем'єр-міністр Кішіда сказав: "Сьогодні Україна – завтра Східна Азія". Це було його бачення, що Росія і Китай діють схожими методами, вони однаково створюють проблему", – пригадує Наталія Бутирська, пояснюючи взаємозв’язок між подіями в, нібито, дуже далеких один від одного регіонах.

Із цим розумінням питання української політики в Азії виходить за рамки суто комерції, перетворюючись на питання про потенційний вибір ближчої сторони в умовах назріваючого протистояння.

"Ми маємо дати собі відповідь, яку роль ми можемо зіграти у випадку конфлікту в Індо-Тихоокеанському регіоні. Ми маємо уже зараз думати про це", – констатує Бутиринська.

***

Вихід України на нові "дипломатичні горизонти" не може не радувати. Це дасть державі більшу видимість у світі, а бізнесу – доступ до ринків, технологій та інвестицій. Однак слід пам'ятати, що велика політика вимагає готовності до викликів.

Так само, як і Близький Схід, Східна Азія є зоною потенційного конфлікту. Тривала участь України у найбільшій війні останніх десятиліть робить її досвід виключно цінним. Україна готова ним ділитися, а країни Азії готові його переймати. Лишилося зрозуміти, як зробити цей обмін дійсно продуктивним.

Питання – відповіді (FAQ):

– Чому Східна Азія стала важливою саме зараз?

– Після успішного "входу" на Близький Схід Україна шукає нові регіони для співпраці. Країни Східної Азії (Японія, Південна Корея, Тайвань) бачать у російській агресії проти України прецедент, що загрожує їхній власній безпеці.

– Що Україна реально може запропонувати Азії?

– Досвід протидії масованим атакам дронів та використання сучасних засобів РЕБ, технології морських дронів та дронів-перехоплювачів. Початок технологічної співпраці вже покладений, проте ця сфера ще має великий потенціал для розширення взаємодії.

– Чому стосунки з Південною Кореєю такі складні?

– Сеул досі намагається балансувати, сподіваючись на вплив Москви на КНДР. "Прагматична політика" нового корейського уряду фактично ігнорує військову співпрацю РФ та КНДР, що ускладнює розширення співпраці.

– Як складаються відносини України з Тайванем?

– Офіційних дипвідносин немає, але існує інтенсивна неформальна мережа контактів через волонтерів, бізнес та парламентські групи. Японія може стати "містком" для передачі тайванських інвестицій та технологій Україні.