Чи є в Україні вільна лівоцентристська ніша і чи зможе мер Харкова її зайняти?
Мер Харкова Ігор Терехов демонструє хороші результати в соцопитуваннях. Проте перехід із регіонального рівня на загальнонаціональний супроводжується багатьма викликами.
Про те, наскільки реальні шанси умовної "партії Терехова" пройти до парламенту, чи є перспективи у лівоцентристських проектів в Україні та як йому вийти зі "східної ніші" – читайте в матеріалі РБК-Україна.
Головне:
- Рейтингова ситуація: Мер Харкова Ігор Терехов очолив опитування КМІС за балансом довіри (52%), а його потенційний проєкт посідає третє місце у рейтингах.
- Фактор зими: Популярності сприяв вигідний контраст із Києвом у підготовці міста до критично важкої зими 2025–2026 років.
- Зміна масштабу: Попри відмову від посади в уряді, в команді Терехова готуються до виходу в загальнонаціональну політику.
- Ключові ризики: Політсилі загрожує замкненість у "східній" ніші та відсутність справжньої "лівої політичної ніші".
Тривала відсутність виборів в Україні, з одного боку, законсервувала політичну систему. З іншого боку, саме нинішні часи надзвичайних випробувань дають шанс проявитись новим лідерам у різних сферах українського життя.
Звісно, насамперед військовим. За час великої війни з Росією з'явилось вже багато командирів, чиї імена ще кілька років тому нічого або майже нічого не говорили широким верствам населення. І в майбутньому, якщо буде таке бажання, деякі з цих лідерів цілком можуть конвертувати народну довіру у політичний капітал і спробувати сили на виборах, президентських або як мінімум парламентських.
Суто в цивільному секторі політичні ліфти працюють помітно гірше. Зокрема, за час великої війни фактично немає прикладів, коли регіональні лідери "виростали" у лідерів загальнонаціонального масштабу (щоправда, за нечисленними випадками, таких прикладів було небагато й до війни).
Разом з тим, один із позитивних "побічних ефектів", який планувався під час проведення реформи децентралізації кілька років тому, якраз і передбачав можливості подібного зростання. Цілком в дусі європейських країн, великих і малих, де успішний мер міста чи керівник регіону часто згодом займає своє місце і в національній політиці.
Які цифри у проекту Терехова
Згідно з даними різних соціологічних опитувань, серед найбільш впізнаваних у державному масштабі місцевих діячів виділяється мер Харкова Ігор Терехов.
Проведене в травні-червні цього року опитування Київського міського інституту соціології взагалі дало йому перше місце за балансом довіри-недовіри серед українців з-поміж всіх запропонованих в опитувальнику діячів – 52% довіри проти 19% недовіри (порівняно з попереднім, січневим, опитуванням КМІС ці цифри покращились на кілька відсотків).
Інше опитування, проведене соціологічною компанією СОЦІС у березні, віддало умовному політичному проекту на чолі з Тереховим третє місце на парламентських виборах – 13,7% серед тих, хто піде на вибори і визначився зі своїм фаворитом (після умовних "партії Залужного" і "партії Буданова").
Ігор Терехов в Харкові (фото: Фейсбук-сторінка Терехова)
Ключовий фактор, який сприяв зростанню впізнаваності і довіри до Терехова, цілком очевидний і без глибокого соціологічного аналізу – вкрай важка зима 2025-26. Яка видалась особливо важкою для Києва, де системні російські атаки по енергетиці наклались на недостатню підготовку міста до такої кризи і загалом розбалансовану систему управління столицею, про що РБК-Україна докладно писало.
Читайте також: Дві влади Києва. Що відбувається за лаштунками боротьби Банкової та Кличка перед зимою
На цьому фоні Харків як, певно, найближче до Києва за параметрами українське місто, виглядав значно більш готовим до викликів. Ще й з урахуванням фактору наближеності до фронту – від Харкова до російських позицій кількадесят кілометрів, тоді як Київ, як не крути, місто тилове. Тож мимовільне порівняння київського і харківського керівництва склалось на користь останнього.
Перехід на національний рівень
Про коротку "лаву запасних" нинішньої владної команди за останні роки медіа, зокрема й РБК-Україна, писали чимало. В ході літнього перезавантаження Кабінету міністрів цей кадровий дефіцит вкотре наочно проявився.
Тож, як розповідали джерела РБК-Україна, у владі замислювалися над долученням менеджерів "зі сторони", зокрема і харківського мера Терехова, якому могли запропонувати урядове крісло.
Зокрема, після того, як Зеленський оголосив про майбутню відставку Юлії Свириденко з прем'єрської посади, він одразу провів серію показових зустрічей з кількома діячами – зокрема і з Тереховим. В медіа і соцмережах це розцінили як своєрідний "кастинг" на вакантну прем'єрську посаду.
Адже подібні зустрічі, з фото-постами в Телеграмі, президент проводив і після звільнення попереднього керівника свого Офісу. І один із запрошених тоді – начальник ГУР Кирило Буданов – згодом і справді обійняв посаду на Банковій. Тож за аналогією Терехова почали серйозно обговорювати в якості можливого претендента на прем'єрське крісло чи іншу посаду в Кабміні.
Втім, він залишився в Харкові – із досить очевидних міркувань. Без наявності власної опори у Верховній раді (а Терехову взяти її було нізвідки) будь-який очільник уряду приречений залишатися у підвішеному стані. Поле для його маневру апріорі обмежено, а регулярні конфлікти у прем'єра, віце-прем'єра чи міністра з налаштованим на популізм депутатським корпусом невідворотні.
Крім того, оскільки на осяжну перспективу жодного завершення війни, а відтак і виборів, не проглядається, різкий перехід з місцевого на центральний рівень міг би стати політичним фальстартом. Майже напевно такого маневру не зрозуміли би насамперед самі харків'яни.
Втім, за інформацією наближених до Терехова джерел РБК-Україна, міською політикою горизонти планування у мера все ж не обмежуються. І в його команді всерйоз націлились на перехід на рівень національної політики, приміряючись до фактично вакантної в Україні лівоцентристської ніші.
Вільна ніша
Після 2014 року, з першою хвилею російської агресії, фактично всі партії, які використовували в назві чи позиціонували себе як "ліві", піддалися суспільній анафемі.
Причина очевидна – ледь не всі з них виявилися зрадниками або принаймні проросійськими колаборантами, допомагаючи ворогу у практичній чи як мінімум інформаційній боротьбі проти України. Чимало колись міцних проектів, на кшталт Соціалістичної чи Прогресивно-соціалістичної партії, маргіналізувалися і зійшли з політичної арени задовго до 2014-го.
Не кажучи про те, що всі ці та безліч інших лівих політичних проектів насправді лише експлуатували відповідну риторику і особливо наративи, по суті ж будучи лише політичними інструментами різних фінансово-промислових груп.
Терехов на місці російського обстрілу (фото: Getty Images)
Однак після подібного "самоочищення" лівого політичного флангу відповідний політичний запит нікуди не зник. І ледь не всі українські політичні партії, позиціонуючи себе "правими" і "правоцентристами" (і, наприклад, входячи у відповідні альянси на пан'європейському рівні) продовжували експлуатувати ліві наративи на практиці. Але не зізнаючись у цьому виборцям, більшість з яких досить далекі від політичної теорії.
Разом з тим, в самому понятті "лівої партії" немає нічого апріорі антиукраїнського чи апріорі проросійського. Доказ цьому – знаходження при владі у безлічі західних розвинутих країн політсил лівого спрямування. І багато з них налаштовані до країни-агресора цілком критично, а лівоцентристські уряди роками підтримують Україну. Тож загалом "лівий" – зовсім не означає "комуністичний", "сталіністський" чи "проросійський". Хоча, безумовно, подібний стереотип у масовій свідомості вкорінився вже досить глибоко – і варто, визнати, небезпідставно.
"Лівоцентристи" чи "міцні господарники"?
Тож загалом, потенційна політична сила Терехова, з відповідним позиціонуванням, якраз і могла би зайняти ліву політичну нішу. Однак в реальності не все так просто.
"Нема і не буде ніякої умовної "лівої" ніші в українському електоральному просторі.. Є ніша "соціального популізму". Але для досягнення результату в цій ніші потрібні будуть бюджетні гроші, які після завершення війни будуть у великому дефіциті, і позиції в центральній владі, щоб ці гроші отримати", – сказав РБК-Україна політолог Володимир Фесенко.
Як вважає політолог, партія Терехова перебуватиме не в "лівій", а радше в "східній" виборчій ніші – а це накладає обмеження на електоральний потенціал.
Схожі аргументи у розмові з РБК-Україна використовує і директор Соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович. "З одного боку, йдеться про орієнтацію на електорат Півдня і Сходу. Щодо ціннісних орієнтирів – це те, що колись називалось "міцними господарниками". І це доповнюється орієнтиром на те, що ось, ми прифронтова зона, ми самі себе захищаємо, ми можемо говорити різними мовами, але ми за Україну, ми за відродження нашої країни і наших регіонів зокрема", – сказав він у коментарі виданню.
За словами Антиповича, тут йдеться насамперед про "місцевий патріотизм" і "міцних авторитетів на місцях", на кшталт того ж Терехова. А також – на орієнтацію передовсім на внутрішні ресурси України, регіону, громади, міста тощо. "Наскільки ця ніша електорально приваблива для громадян? Проста відповідь – приваблива, і перспективна з точки зору проходження в парламент", – зазначив соціолог.
Разом з тим, він застерігає, що в даному випадку є значне перетікання електорату – як до виборців Володимира Зеленського, так і інших "невійськових" проектів, на кшталт "Батьківщини" Юлії Тимошенко та проекту Дмитра Разумкова. І загалом, про якісь електоральні перспективи будь-якого проекту, підкреслює Антипович, говорити зарано – бо поки цілком незрозумілі час і обставини, в яких українці будуть визначатися зі своїми електоральними симпатіями.
Аналогічне застереження висуває і Володимир Фесенко. "На даний момент у цієї умовної партії є шанси подолати виборчий бар’єр і провести до майбутнього складу Верховної Ради свою невеличку фракцію", – сказав він у коментарі виданню, підкресливши, що так ситуація виглядає саме станом "на зараз", а по завершенні війни ситуація цілком може погіршитись.
Вибори покажуть
Окрім загальної непевності щодо умов і часу проведення виборів, ресурсної бази окремих їх учасників потенційно є й фактори, які могли би спрацювати на руку потенційному проекту Терехова.
Зокрема, той факт, що російська агресія серед іншого, завдала й страшного удару по добробуту мільйонів українських громадян. В умовах повномасштабної війни багато хто готовий терпіти матеріальні труднощі, добре розуміючи їхню причини. Натомість по її завершенні соціально-економічні питання точно вийдуть на перший план.
Ігор Терехов (фото: Getty Images)
Окрім того, як доводить світовий досвід, соціологія часто помиляється, і результати виборів приносять неабиякі несподіванки. Особливо в умовах, коли в публічному просторі домінують певні наративи, що майже не лишають місця для альтернативної думки (або ж витискають її на маргінес).
Приміром, загальним місцем давно став образ повоєнної України як "сталевого дикобраза" чи "європейського Ізраїлю" – країни максимально мілітаризованої, всі сфери життя якої підпорядковані підготовці до нових раундів протистояння з ворогами.
Натомість після завершення війни цілком може виявитись, що далеко не всі українці повністю поділяють саме таке бачення поствоєнного розвитку держави. І з'явиться запит на більш соціально-ліберальну модель – звісно, при подальшому зміцненні обороноздатності, відкидати таку потребу не буде жоден притомний політик.
Тож попри те, що електоральні перспективи потенційного політичного проекту на чолі з Тереховим цілком очевидні, такій партії в будь-якому разі доведеться здолати серйозні виклики. Зокрема – у своєму позиціонуванні вийти за межі умовної "східної ніші", апелюючи до проблем, які є спільними і для жителів Харкова, і для жителів Ужгорода.
Частково це завдання спрощується тим, що величезна кількість мешканців півдня та сходу, як найбільш наближених до фронту регіонів, за роки великої війни перебрались в центральні й західні області України. І, відповідно, разом з ними "переїхала" і та сама "східна ніша" потенційного електорату.
Крім того, треба тримати на належному рівні медійну роботу, адже навіть зараз, у "безвиборчий" період український інформаційний простір перенасичений. І можна уявити, що в ньому буде відбуватись, коли останні ембарго на "політику" впадуть остаточно.
